Психологічний супровід процесу адаптації учнів-першокурсників

 Бусигіна Н. С., практичний психолог   Миколаївського професійного ліцею будівництва  та сфери послуг

      Термін «адаптація» уживається, з одного боку, для характеристики рівня пристосованості людини до умов середовища. З іншого боку адаптація виступає як процес пристосування особи до змінних умов. Важливо бачити взаємний характер адаптації людини і того середовища, з якою він вступає в регулятивні зв’язки. Для позначення ситуації норми використовується термін «стійка адаптація».

      Учні-першокурсники мають труднощі в засвоєнні знань та формуванні належного рівня адаптивності тому що у них не сформувалися такі риси особистості, як: готовність до навчання, здатність навчатися самостійно, контролювати і оцінювати себе та ін.

      Соціальна адаптація учнів поділяється на такі види:

-         професійну – пристосування до характеру, змісту, умовам і організації навчального процесу;

-         соціально-психологічну – пристосування особистості до групи, взаємовідносин в ній, формування власного стилю поведінки.

      При цьому соціальна-психологічна адаптація являє собою оволодіння особистістю ролі під час входження в нову соціальну ситуацію – це конкретний процес соціалізації.

      Показниками успішної соціальної адаптації виступає високий соціальний статус індивіда в певному середовищі, його психологічне задоволення цим середовищем, умовами і змістом тощо. Показниками низької соціальної адаптації є переміщення суб’єкта в інше соціальне середовище, відхилення у поведінці. Успішність адаптації залежить від характеристики середовища і суб’єкта. Більшість дослідників стверджують, що адаптацію можна розглядати як складову соціалізації і як її механізм.

      Адаптацію до умов навчання проходять, у тій чи іншій формі, всі першокурсники. Адаптація до навчального процесу закінчується в кінці першого семестру. Проте цей процес не відбувається автоматично. Вміння реалізувати себе в багатьох формах діяльності(мається на увазі поза навчальна діяльність, наприклад учнівське самоврядування, різноманітні види самодіяльності, спілкування тощо) і визначають адаптованість до студентського життя.

      Процес адаптації залежить від вікових особливостей учнів, рис, типу характеру, темпераменту, самооцінки.

      Кожен педагог, майстер виробничого навчання, вихователь повинен постійно враховувати особливості темпераменту учнів, з якими доводиться спілкуватися і співпрацювати.

      Тенденції динаміки адаптації сангвініка, холерика, меланхоліка і флегматика.

      У сангвініків мінливість інтересів і захоплень проявляється в нерівномірному, стрибкоподібному переключенні активності з однієї на іншу сферу адаптації. Захопившись поглибленням освоєнням професії, він може втратити інтерес до суспільної роботи. Жваво відгукується на новації у навчальній і трудовій діяльності, особливо проявляє зацікавленість нею чи незацікавленість. Відсутність живого інтересу в роботі надзвичайно утруднює адаптацію. У цьому зв’язку швидкість соціально – психологічної адаптації помітно випереджає її глибину та міцність.

      Першокурсник із холеричним темпераментом відрізняється поривчастістю, що поєднується із зосередженістю при виконанні завдань, товариськістю й роздратованістю, нерідко втрачає над собою контроль. Займаючись навчанням, спортом чи суспільною роботою, виявляє завзятість, захопленість. При цьому його інтереси непостійні, нестійкі. Труднощі, які виникають, вибивають його з робочого стану. Адаптація холерика в колективі протікає енергійно, але супроводжується частими конфліктами. Дезадаптаційні збої через часті конфлікти заважають поверненню до реалізації адаптаційних завдань.

      Флегматик характеризується ранньою для його віку неквапливістю і спокоєм, обдуманістю та послідовністю у вчинках. Готовий до змагальності, але без азарту чи хвилювання. Адаптація першокурсників з темпераментом такого типу протікає, зазвичай, без зміни ними своїх позицій та установок.

      Меланхоліка в цьому віці вирізняє хвороблива чутливість, загальмованість в емоційних проявах, стриманість у вираженні почуттів. Легко губиться, ніяковіє від найтактовнішого зауваження. Невдачі, труднощі надовго «вибивають його з колії», можуть призвести до апатії. Занижена самооцінка нерідко позбавляє впевненості. Для успішної адаптації необхідні допомога, підтримка й тактовне керівництво. Слабка нервова система меланхоліків характеризується підвищеною чутливістю навіть до незначних подразників, а сильний подразник може спровокувати розгубленість. Тому в стресових ситуаціях погіршуються результати діяльності меланхоліка порівняно зі спокійною звичайною ситуацією. Такі учні мають напружене внутрішнє життя, надають великого значення всьому, що відбувається навколо, досить вразливі, стурбовані. Незначний привід викликає образу, сльози.

      Треба пам’ятати, що темперамент неможливо «переробити», тому в повсякденній роботі слід знаходити способи та можливості реалізації переваг того чи іншого темпераменту в навчальній та професійній діяльності, а також методи кооперації і взаєморозуміння між людьми, які мають різні типи темпераменту.

      Однією з важливих характеристик особистості є  самооцінка, мета якої оцінити себе, свою діяльність, своє становище в групі і своє ставлення до інших членів групи.. Від неї залежить активність учня і прагнення до самовдосконалення. Вона розвивається шляхом постійного оцінювання поведінки учня ним самим. Самооцінка виявляє вимоги суспільства і вимоги учня до самого себе.

      Ті, хто оцінює себе високо, ставлять високі вимоги і в спілкуванні, намагаючись їм відповідати, оскільки вважають нижче своєї гідності бути на поганому рахунку в колективі.

      Учень, який позитивно ставиться до себе, як правило, прихильно й довірливо ставиться до інших, у той час низька самооцінка часто поєднується з негативним, недоброзичливим, недовірливим ставленням до інших людей.

      Позитивна самооцінка підтримує гідність учня й приносить йому  моральне задоволення.

      Слід звернути увагу на учнів із неадекватної самооцінкою з метою вироблення здатності критично ставитися до самого себе.  Неадекватне самоусвідомлення а багатьох випадках спричинює неприязнь до навколишніх (при завищеній самооцінці), до самого себе (при заниженій самооцінці).

Педагоги мають пам’ятати: засуджувати можна лише вчинки та дії дитини, але не саму дитину, її особистість. Протилежними характеристиками дорослі руйнують уявлення дитини про своє «Я», що неминуче призводить до деформації самооцінки.

      Зменшення впливу негативних чинників у структурі самооцінці можна досягти шляхом проведення профілактичної роботи по само сприйняттю:

-         допомагайте учням бути відповідальними за успіхи і промахи;

-         допомагайте учням побачити зв'язок між їхніми зусиллями і результатами навчання;

допомагайте учням ставити перед собою реалістичні цілі.  

      Стан дезадаптації можна розглядати двояко. По-перше, як відносний короткочасний ситуативний стан, що є наслідком дії нових, незвичних подразників середовища. Що змінилося. У цьому сенсі дезадаптптація – необхідний складовий компонент. По-друге, дезадаптація може бути складним і тривалим психічним станом, що виражається в неадекватному реагуванні і поведінці.

      Серед різних видів дезадаптації виділяють соціальну дезадаптацію, що виражається в порушенні норм моралі і права, асоціальних формах поведінки і деформації ціннісних орієнтацій, соціальних установок.

      Основними напрямами профілактики дезадаптивної поведінки є:

-         діагностика учнів, що потребують особливої психолого-педагогічної уваги;

-         консультативно-роз”яснювальна робота з батьками;

-         мобілізація виховного потенціалу середовища, родини;

-         організація діяльності залежно від рівня дезадаптації, залучення необхідних фахівців, звернення до допомоги спеціалізованих установ, служб;

-         патронаж дезадаптованих неповнолітніх;

-         розробка заходів, спрямованих на профілактику і корекцію порушень поведінки.

      Робота в групах «Алгоритм психолого-педагогічного супроводу учнів в адаптаційний період».

Література:

     1. Гаврилюк О. О., Дунець Л. М. Психодіагностика особистості у професійному навчальному закладі: Навч.-метод. посібник. – Хмельницький: вид-во «ІНТРАДА», 2010. – 148 с.

      2. Перепечіна Н. М. Психологічна характеристика адаптації першокурсників до навчання у ВНЗ //Практична психологія та соціальна робота// 2013/ - № 8. – с.61-65.

      3. Юшина О. Супровід процесу адаптації студентів-першокурсників. //Психолог. // 2009. - №22-23. – с.57-60;  №3-4, 2009.